Метою цієї публікації є дослідження питань, пов'язаних з економічним
становищем селян Півдня України періоду денікінської окупації (серпень 1919 -
січень 1920 року), основними напрямами аграрної політики АДенікіна в Україні та
причинами боротьби селянства з денікін- ським режимом. Основним завданням є:
аналіз економічного становища селянства, вплив на нього аграрної політики білих,
причини, рушійні сили та характерні особливості селянських виступів.
Територія Півдня України була повністю окупована денікінськими військами в
кінці серпня 1919 року. Денікінський режим, який склався після окупації, не мав
позитивної ідеології [5]. Саме це й послужило основною причиною його поразки.
Денікінські ідеологи проголошували, що збройні сили Півдня Росії мають головне
завдання - повалення влади більшовиків, а форму ж майбутнього правління мають
визначити представники народу після закінчення війни [б].
Головні положення політики денікінського режиму були викладені в офіційному
документі - Декларації "За що ми боремося?", яка була опублікована навесні 1919
року і містила такі положення:
Знищення більшовицької анархії і відтворення в країні правового порядку.
Відновлення єдиної і неділимої Росії.
Скликання народних зборів на основі загального виборчого права.
Проведення децентралізації влади шляхом встановлення обласної автономії і
широкого місцевого самоврядування.
Гарантія повної громадянської свободи і свободи віросповідання.
Негайне проведення земельної реформи для усунення земельної потреби трудящого
населення.
Негайне проведення робітничого законодавства, яке забезпечить захист трудящим
класам від експлуатації їх державою і капіталом [7].
Таким чином, білогвардійці ставили завдання знищити більшовиків і відновити
основи державності та соціального миру. На порядку денному стояли два основні
питання: національне і економічне (аграрне), вирішення яких було поза
компетенцією військового керівництва [8]. Весь час аграрне питання залишалося
головним для південного регіону. Саме тому особливо важливою стала проблема
ставлення селянства до нової влади. Заможні представники селян висловили свої
симпатії до денікінців, а решта зайняла очікувально-нейтральну позицію [9].
Загальні положення земельної політики білогвардійського керівництва були
викладені в декларації А.Денікіна - листі голові Особливого засідання від 23
березня (5 квітня) 1919 року [10]. Відновлення дореволюційного правопорядку -
ось головна мета цієї політики. "Державна користь Росії власне вимагає
відродження і піднесення сільського господарства. Повне вирішення цього питання
для всієї держави буде належати законодавчим органам, через які російський народ
виявить свою волю" (тобто Установчим зборам) [11]. Але Особливому засіданню
необхідно було негайно почати розробку і складання положень для тих місцевостей,
які знаходяться під управлінням Верховного головнокомандуючого збройними силами
на півдні Росії. А.Денікін вважав необхідним звернути увагу на забезпечення
інтересів трудового населення, створення і зміцнення потужних дрібних і середніх
господарств за рахунок державних і приватних земель, збереження за власниками їх
прав на землю. За новими власниками земля, яка не перевищує встановлені розміри,
закріплюється на правах недоторканої власності [12].
А.Денікін, "занепокоєний" забезпеченням інтересів трудового населення -
селянства, доручив відновити малоземельне та безземельне селянське господарство
поміщикам - "шляхом добровільної згоди" або "шляхом відчуження", але обов'язково
за плату [13]. Перший із названих способів був практично неможливим, бо ніхто не
хотів
Комментариев нет:
Отправить комментарий